Щоб ефективно продовжувати боротьбу України треба поширювати конструктивні ідеї, які допомагають нам вистояти. Загалом не лише гроші, ресурси, а й ідеї керують світом. І якщо вони чітко сформульовані й аргументовані – це вже ідеологія. Це такий масив знань, переконань, аргументів, у який вірять великі маси людей та керуються ними у своїх діях.
Для України є проблемою, що навіть у час війни на виживання, нашому народові продовжують нав’язувати деструктивну псевдо-ліберальну ідеологію. Наголошую: псевдо, бо лібералізм є у першу чергу філософією економічних прав і свобод, які в Україні реально буксують.
Натомість вже років понад 20 культивуються збочені норми індивідуальної та суспільної поведінки, яку цілий клас активістів, експертів, журналістів називає ліберальними, європейськими цінностями. Вони подібно заповідям Божим не підлягають сумнівам і подаються як абсолютні єдино-правильні істини.
Насправді йдеться про викривлені й доведені до абсурду принципи індивідуальних прав людини, свободи слова, толерантності. Ці основи ліберальної системи поступово набули крайніх форм на Заході в останні десятиліття. Такими ж вони вперто нав’язуються й нам через ЗМІ, громадський сектор, систему грантового фінансування яке влазить у різні сфери життя, зокрема в державну освіту й лобіювання законодавчих змін. І так відбувається, як вже зазначалося десь із початку 2000-х.
А тепер про ці ідеї детальніше та їх доведення до деструктивної крайності.
Права і свободи людини – звісно необхідні речі. Без них сучасного життя не уявляємо. Але в інформаційному просторі західних країн і України культивується абсолютна перевага власного інтересу окремої особи над інтересом загальним, тобто спільноти, колективу, держави в якій знаходиться ця особа. «Моє я – понад усе», «людина – центр всесвіту».
З цього випливає засудження всякого насильства проти особи. Порушення прав людини бачаться у будь-якому примусі: будь-то мобілізація, силові дії щодо злочинців, чи навіть покарання хуліганів і неуків у школі.
На практиці такі ідеї вже втілені у м’якому кримінальному законодавстві країн Європи, Канади, де-яких штатів США, України. Це тема окремої великої розмови. Скажу лише: ви ж знаєте, що з корупціонерів, грабіжників, бандитів ніхто реально довго у тюрмі не сидить, а умисні вбивці часто виходять на волю менше як за 10 років. Відносно-законних способів пом’якшити покарання є багато.
Збочений псевдо-лібералізм ламає всякі гальма для поведінки особи. Відкидаються норми християнської моралі, яка насправді є основою європейської цивілізації.
Заводити дітей вважається не модно, не обов’язково, традиційна сім’я подається як пережиток «темного минулого». Багато українців не вихованих на грантових кабінетних курсах такої «демократії» були шоковані побачивши на вулицях західноєвропейських країн маси людей молодого й середнього віку не з дітьми, а із собачками на прогулянках.
Радикальний маргінес неформальних рухів секс-меншин став одним із основних атрибутів псевдо-лібералізму. Вони досить наглі й крикливі в Європі, мають своє політичне, фінансове, медійне лобі і нав’язують іншим свою філософію з впертістю релігійних фанатиків.
Це вже не ті нещасні «хворі» люди, які просто відрізняються від інших і потребують розуміння. Це вже організовані маргінали, які нав’язують згубні ідеї заперечення самої людської природи.
Всім зрозуміло, якими природа чи Бог створили чоловіка й жінку і як запрограмоване продовження людського роду. Але де-хто завжди вважав себе «унікальним» у тому плані та свої психічні зрушення (природа сексуальної орієнтації давно вивчена наукою) подавав як своє особливе право.
Згодом воно було включено у загально-прийняті стандарти прав людини, хоч початково права людини в ліберальній ідеології передбачали саме рівні політичні права й свободу віросповідання. Сюди зовсім не входило право людини на заперечення самої людської природи чи наприклад на само-вбивство шляхом вживання наркотиків (нагадаємо: як на Заході, так і в Україні наркоманія не є злочином і навіть примусово не лікується).
Про ще одне викривлення прав і свобод ми вже згадували. Це втілення якомога м’якших покарань для злочинців. Хто хоч якось стикався із юридичною практикою, не дай-бог у якості потерпілого, знає як тяжко притягнути злочинця до відповідальності, адже законодавство робить злочинця більше захищеним ніж потерпілого, а поліція на кожному кроці боїться перевищити свої повноваження. Ця ганебна практика до-речі характерна для багатьох країн ЄС, тільки там злочинність в основному мігрантська, тому акценти проблеми зміщуються у тему міграції.
Щодо злочинів корупційних – ви самі все бачите. Шуму багато, інформації про те, де хто відсиджує реальні терміни – мало.
Будь-яку корисну ідею можна викривити практикою, та довести до маразму. Ось так викривлені поняття прав і свобод людини, переваги індивідуального над загальним нав’язуються нам саме у викривленому варіанті щодня. На це працюють численні ЗМІ, блогерські канали, експерти різного профілю, ряд політиків і громадських активістів. Уточнимо: не всі громадські активісти. Громадський сектор є не однорідний.
Чому про користь чи шкоду певних ідей треба говорити саме зараз, коли на першому місці є відсіч збройній агресії? Тому що одні ідеї дають позитив, конструктивні установки для життя, бажання боротися й перемагати, а інші викликають пофігізм, егоїзм, змушують боятися й тікати.
Псевдо-ліберальні погляди підривають нашу стійкість в тилу, роз’їдають із середини, ніби іржа, основи українського менталітету, котрі допомагали нам вижити й відроджуватися протягом століть складної історії.
Важливо розуміти згубність ідей, які на практиці призводять до егоїстичного ігнорування загально-національних інтересів, до неготовності пожертвувати частиною власного аби зберегти наше спільне.
Кічий Сергій –
військовослужбовець Сил Оборони України,
політолог у цивільному житті